Стаття 56.
1. Іноземці можуть скористатися правом на отримання притулку в Республіці Польща на умовах, встановлених законом.
2. Іноземцеві, який в Республіці Польща шукає захисту від переслідування, мoжe бути наданий статус біженця згідно з міжнародними договорами, що зобов’язують Республіку Польща.
Історично інститут права притулку вперше виник ще в Стародавній Греції. Він надавався втікачам, які переховувалися в храмах. Існувало переконання, що в місці поклоніння заборонено було затримувати втікачів, пояснювалось це тим, що існував страх перед богом.
Право притулку або Азильне право передбачено в ч. 1 ст. 56 Конституції Польщі. Притулок в розумінні Основного закону Польщі надається іноземцеві на території Республіки Польща, який включає право в’їзду і законного перебування на цій території, а також гарантію бути захищеним від відтворення в іншу країну. Прохач притулку користується захистом, подібному захисту громадянина, проте вона не є ідентичною. В даному випадку законодавець може також вводити виключення.
Будь-який іноземець може клопотати про отримання права на притулок, як той, хто вже перебуває на території Республіки Польща, так і той, хто не знаходиться під владою Республіки. Таким чином, здійснення цього права, посилаючись на захист, що випливає з ч. 1 ст. 56 Конституції, потребує перебування під владою Республіки Польща. Тільки той, хто залишається під владою Республіки Польща, може, відповідно до змісту ч.1 ст. 37 Конституції, користуватися правом, гарантованим Основним законом.
Іноземцем є кожна особа, яка не є громадянином Польщі. Таким чином, цей термін охоплює не лише громадянина третьої країни, але і особу без громадянства. Кожен іноземець може подати заяву з проханням про надання притулку, а Республіка Польща має свободу вирішення надання цього захисту. Проте, це не означає, що держава може вільно прийняти рішення про надання або відмову в наданні права на притулок. Обмеження виникають не лише з Конституції Республіки Польща, але і з міжнародного права. Таким чином, право на притулок гарантується ст. 18 Хартія основних прав Європейського союзу. Відповідно до ст. 19 Хартії, колективне вислання забороняється. Ніхто не може бути висланий чи екструдований у державу, в якій не скасована смертна кара або існує реальна небезпека того, що він може бути підданий катуванням чи іншим видам нелюдського чи такого, що принижує людську гідність, поводження або покарання.
Крім того, країни-члени ЄС, включаючи Польщу, погодили спільну європейську політику в області надання притулку, яка також включає додатковий і тимчасовий захист. Процедура надання притулку має бути справедливою і ефективною на території усього Європейського Союзу. Це основа Єдиної європейської системи надання притулку (CEAS), яка складається з ряду законодавчих актів, що охоплюють усі аспекти процесу надання притулку.
Окрім права на притулок, ст. 56 Конституції Республіки Польща, передбачає і інше право, доступне тільки іноземцям, а саме право на отримання статусу біженця (ч. 2 ст. 56 Конституції). Такий статус може бути наданий іноземцям, які шукають захисту в Польщі від переслідувань. Отримання відповідного статусу можливе тільки у тому випадку, якщо це відповідає міжнародним угодам, обов’язковим для Республіки Польща і, зокрема, Женевській конвенції від 28 липня 1951 року про статус біженців.
Конституція Польщі не визначає поняття переслідувань і не містить каталогу дій або бездіяльності, які могли б розглядатися як переслідування. Тому, це поняття слід розуміти в широкому значенні, яке охоплює не лише політичні переслідування, але і релігійні, ідеологічні, культурні, національні, етнічні і т.д. Важливо відмітити, що таке переслідування може приймати різні форми і не завжди повинно супроводжуватися фізичним насиллям відносно переслідуваної особи. Це може також включати психологічне і економічне насилля, а також ненасильницькі дії, такі як дискримінація.
Основний закон Польщі не виключає одночасного застосування вищеописаних прав. Таким чином, іноземець може клопотати про надання притулку і статусу біженця одночасно і не має обов’язку подавати заяву в певному порядку. Відмова в реалізації одного з цих прав не означає, що не можна клопотати про інше.
