Стаття 176.
1. Судочинство є щонайменше двоінстанційним.
2. Устрій і компетенція судів, а також порядок розгляду справ визначається законом.
Зі змісту статті 176 Конституції виникає, що судочинство має бути побудоване таким чином, щоб забезпечити щонайменше його двоінстанційність. Це означає, що Конституція гарантує сторонам, що беруть участь в спорі, право на оцінку правильності й законності рішення суду першої інстанції, надаючи право на оскарження рішення суду першої інстанції. Засоби оскарження дозволяють сторонам ініціювати перегляд рішення, прийнятого в першій інстанції. Наприклад, рішення районних судів можуть бути оскаржені в окружних судах, і якщо окружний суд виніс рішення в першій інстанції, то апеляція подається до апеляційного суду як суду другої інстанції.
Введення принципу двоінстанційності має на меті забезпечити учасникам судового розгляду гарантію, яка дозволить усунути помилки, недоліки, допущені судами першої інстанції, у рамках контролю, здійснюваного судом другої інстанції. Це означає, як показано в наведеному вище прикладі, що суд другої інстанції завжди є судом вищого рівня, ніж суд, який виніс рішення, що підлягає перегляду.
Зрештою, введення двоінстанційної процедури оскарження, ґрунтується на положеннях чітко визначеної процедури, яка для цивільних справ визначена в Цивільно-процесуальному кодексі, порядок провадження у кримінальних справах визначає Кримінальний процесуальний кодекс, а для адміністративного судочинства діє Кодекс адміністративного судочинства, кожний з яких становить окремий законодавчий акт в формі Закону.
Слід підкреслити, що принцип двоінстанційності судочинства охоплює лише справи, які розглянуті судами від початку до кінця, що на даний час передбачені для судів загальної юрисдикції, військових та адміністративних судів.
У межах адміністративних судів, рішення, прийняті в першій інстанції воєводськими адміністративними судами, можуть бути оскаржені у Вищому адміністративному суді, як судом другої інстанції.
На закінчення слід зазначити, що у цій нормі йдеться про систему щонайменше двоінстанційного судового розгляду. Це означає, що, хоча Конституція прямо не гарантує право на створення подальших етапів процедури оскарження, але і не виключає такої можливості. Так, наприклад, в кримінальній справі передбачена касаційна інстанція, а у випадках цивільних справ касаційна скарга не є конституційною вимогою, а додатковим засобом надзвичайного оскарження, допустимість якого залежить виключно від законодавця, і тому його регулювання було визначене, відповідно, в кримінальному і цивільному судочинстві.
