Стаття 4.
1. Влада вибору в Республіці Польща належить народові. 2. Народ здійснює владу через своїх представників або безпосередньо.
Цей принцип був введений в польську правову систему лише Законом від 29 грудня 1989 року, який змінив Комуністичну Конституцію від 22 липня 1952 року.
Характеризуючи цей принцип, слід передусім відмітити, що його засадничим елементом є виокремлення народу в якості суверена. В доктрині існують відмінності в тому, як визначити поняття народу. Проте вважається, що у випадку цього принципу народ повинен розумітися як спільнота громадян, а не в етнічному значенні. Крім того, згідно з цим принципом, в Польщі немає іншого суб’єкта владних повноважень, який в даному випадку був незалежним та нероздільним органом. Неприпустимо узаконювати існування будь-якого іншого суб’єкта, який міг би здійснювати владу в Польщі замість народу. Ця влада має територіально необмежений характер. Це означає, що вона охоплює усю територію Польщі. На підставі цього принципу можна зробити висновок, що народ є джерелом усієї влади. Такий спосіб здійснення влади в польській правовій системі набуває дві форми. Народ (спільнота громадян) можуть здійснювати її безпосередньо або через своїх представників. Враховуючи територію Польщі і її населення, здійснення влади безпосередньо може бути ускладнене. Тому ця форма обмежена тільки найважливішими і ключовими питаннями функціонування держави. Слід згадати про два нормативно-правові акти, що відносяться до безпосередньої форми виконання влади. Першим з них є Закон від 14 березня 2003 року про загальнодержавний референдум, проводиться щодо питань, які мають для держави особливо важливе значення. Відповідно до ст. 125 Конституції від 2 квітня 1997 р., Сейм може розпорядитися про проведення загальнодержавного референдуму абсолютною більшістю голосів в присутності не менше половини встановленого законом числа депутатів або Президента Республіки з дозволу Сенату, вираженого абсолютною більшістю голосів в присутності не менше половини передбаченого законом числа сенаторів. У випадку, якщо в загальнодержавному референдумі візьмуть участь більше половини осіб, що мають право голосу, результати референдуму є обов’язковими.
Законність загальнодержавного референдуму встановлюється Верховним судом.
Другим законодавчим актом, важливим для безпосередньої влади, є Закон від 15 вересня 2000 року про місцевий референдум. Проте цей референдум обмежується тільки місцевими органами влади. Згідно з цим законом, жителі територіальних громад як члени спільноти місцевого самоврядування, виражають свою волю за допомогою голосування: 1) про усунення з посади засновника цієї громади; 2) щодо способів вирішення питань, що входить в сферу завдань та компетенції органів цієї громади, та 3) в інших істотних питаннях, що стосується соціальних, економічних або культурних відносин , які пов’язують спільноту.
Натомість інша форма влади здійснюється через обраних представників, таких як депутати або сенатори, обрання яких, до Сенату і Сейму регулюється Законом від 5 січня 2011 р. – Виборчим кодексом.
