Стаття 41.
1.Кожному забезпечується особиста недоторканність і особиста свобода. Позбавлення або обмеження свободи може настати тільки на підставах та в порядку, визначеному законом.
2.Кожен, хто позбавлений волі не на підставі судового вироку, має право звернутися до суду з метою невідкладного встановлення законності цього позбавлення. Про фaкт позбавлення волі невідкладно повідомляється сім’я позбавленого волі або вказана ним особа.
3. Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформовано зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту. Упродовж 48 годин з моменту затримання він має бути переданий у розпорядження суду. Затриманого слід звільнити, якщо протягом 24 годин з моменту передачі в розпорядження до суду йому не буде вручено постанову суду про тимчасовий арешт разом із пред’явленими звинуваченнями.
4.Кожен, хто позбавлений волі, має право на гуманне поводження.
5.Кожен, хто незаконно позбавлений волі, має право на відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції кожному гарантовано, як громадянам Республіки Польща, так і іноземцям та особам без громадянства, право на особисту свободу та особисту недоторканність. Особиста свобода — це здатність людини вільно визначати власну поведінку та дії, необмежені будь-якими іншими людськими факторами. Слід підкреслити, що право особи на свободу не є абсолютним, оскільки в передбачених законом випадках, може бути обмеженим. З особистою свободою тісно пов’язана гарантія особистої недоторканості, під якою розуміється здатність зберігати особистість та цілісність (фізичну і психологічну), а також заборону на втручання ззовні. Особиста недоторканість безпосередньо пов’язана з принципом гідності та, на відміну від особистої свободи, є абсолютною, що означає, що закон не може її обмежувати.
Обов’язок поважати особисту недоторканність покладається на органи державної влади. Важливо зазначити, що право не може бути порушене, навіть якщо держава позбавляє людину особистої свободи (рішення Конституційного Трибуналу Польщі від 11 жовтня 2011 р. sygn. akt K 16/10). Деякі допустимі законом способи обмеження особистої свободи можуть також обмежувати особисту недоторканність, але допускаються лише при необхідності забезпечення громадського порядку та безпеки, а іноді з огляду на охорону здоров’я. Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції, позбавлення або обмеження свободи може настати тільки на підставах та в порядку, визначеному законом. Це означає, що ці питання не можуть регулюватися будь-яким підзаконним актом, наприклад, постановою. Виділяють дві форми порушення свободи особистості, тобто, обмеження та позбавлення. Позбавлення особистої свободи означає повне перешкоджання її здійсненню. Зокрема, може приймати різні форми і не обмежуватися тільки позбавленням волі, але також включати затримання, тимчасовий арешт, привід.
Обмеження особистої свободи, в свою чергу, є обмеженням у здійсненні певних можливостей, (наприклад, заборона керування автомобілем), або примус до вчинення певних дій, (наприклад, виконання суспільно корисних робіт).
Позбавлення волі повинно здійснюватися на підставі відповідного рішення суду, а в іншому випадку, особа, позбавлена волі, згідно зі ч. 2 ст. 42 Конституції, повинна мати засоби правового захисту в суді для встановлення законності цього позбавлення. Так, відповідно до ч. 5 ст. 41 Конституції особа має право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок постановлення судом незаконного рішення.
Орган виконання покарань повинен не лише забезпечити можливість інформування родичів про факт позбавлення волі, а й невідкладно повідомляти про це родину або особу, вказану позбавленим волі (ч. 2 ст. 41).
У ч. 3 ст. 41 Конституції вказується, що кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту. Це означає, що у разі затримання особи, при її недостатньому володінні польською мовою, необхідна присутність перекладача.
У ч. 3 ст. 41 також встановлений термін, впродовж якого затримана особа може бути позбавлена волі. Строк затримання в сукупності не може перевищувати 72 годин з моменту затримання, при цьому впродовж 48 годин затримана особа повинна бути передана в розпорядження суду, а протягом наступних 24 годин звільнена, у випадку якщо протягом зазначеного часу особі не вручено повідомлення про підозру. Позбавлення волі терміном більше 72 годин може бути призначений тільки незалежним і неупередженим судом. Якщо до моменту закінчення цього терміну не буде вручено рішення суду про затримання або через 48 годин з моменту затримання особа не буде передана в розпорядження суду, така особа підлягає негайному звільненню. Передача в розпорядження суду повинна відбуватися одночасно з поданням заяви про затримання. Слід пам’ятати, що затримання є найбільш репресивним попереджувальним засобом, і повинно застосовуватися в крайньому випадку, коли інші превентивні заходи, не пов’язані з позбавленням волі, такі як майнова застава або поліцейський нагляд, виявляються недостатніми для забезпечення належного ходу судового розгляду.
Конституція Республіки Польща в ч. 4 ст. 41, зобов’язує державні органи, що правомочні здійснювати затримання, поводитись із цими особами гуманно, тобто поводження “яке враховує і поважає мінімальні потреби кожної людини, порівнюючи їх із середніми стандартами даного суспільства” ( див. П.Сарнецький, огляд ст. 41, Л.Гарліцький (ред.), Конституція).
Оскільки будь-яке позбавлення волі є надто серйозним втручанням в сферу особистої свободи, до порушення цього права слід відноситися з особливою відповідальністю. Таким чином, законодавець передбачив в ч. 5 ст. 41 Конституції можливість для особи, незаконно позбавленої волі, домагатися відшкодування. Ця компенсація призначена для відшкодування збитків та іншої шкоди, заподіяної такій особі.
